Привіт! Мене звати Борис. Моє народження стало великим щастям для родини: я був символом роду і продовженням життя, що триває. Такий довгоочікуваний син! Та я навіть не зміг досягти свого повноліття і вступити у доросле життя – мене вбила Росія. 

Що я можу розповісти про себе, щоб ми поближче познайомились? Маленьким я любив машинки. Тягнувся до великих авто, особливо – тракторів. Як подорослішав, вже збирав модельки. Охоче ходив до садочка, грався з іншими дітками й приносив додому свої поробки. 

Підлітком любив ліпити з пластиліну, плести браслети та міг годинами малювати. На вулиці обожнював грати у футбол, але обов’язково – у захисті чи в нападі. Також катався на велосипеді, ловив рибу. Риболовля – це єдине, заради чого міг встати вдосвіта.

Свої 13 років я святкував у підвалі – під звуки вибухів від російських обстрілів. А потім на деякий час разом із сімʼєю виїхав з рідного міста. Втім, я так хотів повернутись додому. І це нарешті сталось – у 2023 році. Я охоче поринув у зустрічі з друзями та прогулянки Харковом. Поставив собі за мету – накачати гарні мʼязи, бо я ж вже був парубком! Намагався правильно харчуватись, із радістю самотужки готував.

Моя загибель стала непоправною втратою для всієї родини. Рідні сподіваються ще хоч раз почути мене, але тиша тільки ранить…